Неправильний прикус
Зубні дуги верхньої та нижньої щелеп мають специфічну будову та визначають вид прикусу – характер змикання зубних рядів.
Фізіологічний або правильний прикус – прикус, при якому наявні максимальні контакти між усіма зубами, що забезпечує повноцінну функцію жування.
Виділяють також групу аномальних видів прикусу, при яких порушуються функції зубощелепної системи та зовнішній вигляд пацієнта.
Зростання та розвиток зубощелепної системи дитини має свої анатомічні та функціональні особливості протягом усього періоду дитячого віку. Своєчасна діагностика порушень функцій ковтання, жування, дихання та мовлення, а також виявлення так званих “шкідливих звичок” в дітей раннього віку сприятиме правильному зростанню щелепних і лицьових кісток.
Як правило, неправильний прикус у дитини має генетичну природу або є наслідком порушень функцій зубощелепної системи та шкідливих звичок. До них відносяться: часті нежиті і, як наслідок, порушене носове дихання, неправильне положення язика в порожнині рота при ковтанні, який в нормі повинен завжди знаходитися на піднебінні, відмова від пережовування жорсткої їжі, смоктання пальця, гризіння нігтів, неправильна постава, порушення вимови звуків тощо. Ці фактори ведуть до неправильного розподілу навантаження на щелепні кістки та порушення їх гармонійного зростання, що викликає формування різних видів неправильного прикусу.
При виявленні зубощелепних аномалій та деформацій необхідно розкрити причинно-наслідкові зв’язки та сутність даної патології. Клінічне обстеження є провідним методом для постановки ортодонтичного діагнозу.
На першому етапі проводять клінічне обстеження дитини, що включає: встановлення контакту, опитування дитини та батьків, огляд (зовнішній та порожнини рота), визначення порушених функцій зубощелепної системи.
Для встановлення остаточного діагнозу розроблено додаткові методики, такі як: рентгенографічні дослідження (панорамна рентгенографія, профільна та фасна телерентгенографія, конусно-променева комп’ютерна томографія), вимірювання моделей щелеп, аналіз фотографій обличчя та інші.
Лікування неправильного прикусу
Ортодонтичне лікування починається з усунення причин, що призвели до розвитку зубощелепних аномалій. Вибір методів лікування залежить: по-перше, від віку дитини, по-друге, від конкретної форми аномалії, по-третє, від супутньої патології. Крім цього, обов’язково враховуються такі моменти, як виразність мотивації до лікування у батьків та дитини, її дисциплінованість.
Основних методів лікування у ортодонтії п’ять. Це – біологічний (міогімнастика), апаратурний, хірургічний, фізіотерапевтичний (або стимулюючий), протезування та поєднаний (або комбінований), який найчастіше і використовується.
Всі методи лікування можуть використовуватися в будь-якому віковому періоді, змінюється лише їхня питома вага. У період від 0 до 5 років провідним є біологічний метод лікування, який полягає у призначенні коригувальних вправ для мімічних та жувальних м’язів за наявності дисбалансу у їх роботі, усунення якого веде до нормалізації зростання щелепних кісток. Крім того, міогімнастика нормалізує функції зубощелепної системи та усуває «шкідливі звички».
Хірургічний метод заключається в пластиці вуздечок язика і губ, поглибленні присінка порожнини рота, видаленні окремих зубів. Протезування використовують після ранньої втрати молочних зубів, тобто якщо молочний зуб втрачено за 1 рік і більше до прорізування постійного на його місці. Апаратний метод використовується переважно після 5 років, якщо з дитиною можна встановити контакт і вона розуміє, що від неї вимагається.
Ортодонтичні апарати бувають знімні та незнімні. У молочному та змінному прикусах (5-11 років) частіше використовуються знімні апарати, після прорізування всіх постійних зубів – незнімні (брекети). У період старше 6 років на перше місце виходить апаратурний метод лікування разом з біологічним (насамперед), а також хірургічним (за показаннями) та протетичним. У період постійного прикусу (з 12-13 років) основним, провідним методом лікування ортодонтії стає апаратурний разом із хірургічним.
Не всі аномалії вимагають лікування. Відмова від ортодонтичного лікування обґрунтована у випадках відсутності порушень функції та естетики у хворого. Ця так звана індивідуальна форма, або інакше варіант норми.
Але, відсутність своєчасної діагностики та корекції порушених функцій, шкідливих звичок, або аномалій, що тільки формуються, може призвести до формування скелетних форм неправильного прикусу, які вже повністю не підлягають корекції ортодонтичними методами. Скелетні форми аномалій прикусу, тобто порушення росту щелепних кісток, їх недо- чи перерозвинення призводять до несприятливих естетичних результатів, є ризиком розвитку дисфункції скронево-нижньощелепних суглобів та порушення всієї постури тіла, та можуть бути повністю скориговані лише за допомогою ортогнатичної хірургії.
